Різні люди зі спільною метою: про різноманіття у «Пласті»

 

Хто я і що несу у собі? Які маю цінності? Яких маю друзів і подруг? Що між нами спільного? Що я люблю, а що не люблю? Яка робота мені подобається, а яка не в кайф? А що можу робити як волонтер чи волонтерка, безкоштовно і вічно? Які маю права та зобов’язання перед іншими? Яким чи якою я є для інших?

Що робить людину Особистістю, а середовище — спільнотою?

Нам може видаватися, що аби тебе сприймали як повноцінну особистість, самостійну і відповідальну, обов’язково потрібно виконати певні завдання, як у грі-стратегії, піднятися на кілька рівнів, «дорости», отримати право. Але чи насправді це так?

Думаю, я нікого не здивую, якщо скажу, що повноцінними особистостями усі ми є змалечку, від самого народження. Однак часто ми чомусь вважаємо, що аби почуватися Особистістю, неодмінно мусимо мати щось таке важливе, унікальне, musthave: гроші, впливових знайомих, власний медіахолдинг, становище у суспільстві чи бодай автівку. Чи так це?

Насправді, як на мене, відповідь дуже проста. Для особистості необхідне середовище, а не медіахолдинг чи автівка. Середовище, у якому людина може зростати. Де його знайти?

Де знайти таке середовище, у якому ти не «літатимеш у рожевих хмарах», захищений від усього злого, а зможеш поступово пізнавати нове у цьому неймовірному світі? Як втамувати жагу до пригод, що чекають попереду? Як підготуватися до різних ситуацій і навчитися їх вирішувати, залишаючись самим собою? Де знайти таке середовище, у якому не зважають на твій вік і досвід, але приймають тебе таким, яким ти є? Де відшукати товариство, в якому всі звертаються один до одного на «Ти», незалежно, чи ти 6-річна дівчинка, чи 18-річний юнак, а чи «дядечко» або «тітонька», яким за 35?

Пластуни різних поколінь: економіст Богдан Гаврилишин і медійник Ярема Дух. Джерело: LUFA

 

Середовище допомагає нам вивчати та усвідомлювати, що таке цінності, вміти приймати їх та цінувати їхнє різноманіття, розуміти, що різнитися можуть наші вподобання, переконання і погляди на життя. Проте водночас середовище допомагає нам знаходити спільне. Цим спільним є великі цілі, які стають досяжними лише у тому випадку, коли ти — частина команди.

Саме таке середовище, де дитина може зростати, залишаючись собою, існує в українській скаутській організації «Пласт». Тут тебе приймають за те, ким ти є, а не за те, скільки тобі років. У юному віці ти сприймаєш таку манеру звертання на «Ти» як гру. Спершу трохи незвично — отак запанібрата спілкуватися зі старшим чоловіком, який власне і відновив у 1990-х пластовий рух у Львові і в Україні. Але минає час і вже не звертаєш уваги на це, бо тут ти, як і всі, позбуваєшся стереотипів і бар’єрів. Уже дорослішаючи, розумієш, що у цій наче «простій грі» насправді заховано більше — цінність самої людини. Ти є Ти. І все. Крапка.

 

Трішки історичної довідки :)

Чому саме така культура спілкування існує у «Пласті»? Звідки «ноги ростуть»? Розкажу коротко.

...1900-ті роки. Львів. У місті щойно спорудили розкішний Оперний театр. Це ніяк не стосується нашої історії, але вказує на те, що місто динамічно розвивалося. Динамічною була і тутешня молодь. Найбільш активні пильно стежать за вирієм подій у світі, зокрема в Європі. Троє освічених юнаків, Іван Чмола, Петро Франко та Олександр Тисовський, дізнаються про скаутський рух у Великій Британії, що його у 1905 році заснував Роберт Бейден-Пауел (самі скаути називали його просто Бі-Пі). Трійко молодих львів’ян зі захватом обговорюють цілий рух для британських хлопчаків, створений, аби навчати їх військової справи: тактики, розвідки та боротьби за свою країну. Ситуація в Україні в ті роки також спонукала до більш рішучих дій задля збереження української ідентичності. Саме тому, натхненні діяльністю Бейдена-Пауела, друзі засновують у Львові перший скаутський гурток. Саме 1912 рік, коли гурток склав першу пластову присягу, вважається початком історії «Пласту».

Засновники «Пласту»: Олександр Тисовський, Іван Чмола, Петро Франко

 

Якщо на початку пластуни, як і британські скаути, мали на меті навчати військової справи та боротьбі проти загарбників, то з часом «Пласт» ставив перед собою нові вкилики та завдання. Сьогодні пластуни й пластунки реалізовують сотні проєктів, спрямованих на розвиток України і українського. Більше цікавих фактів з історії «Пласту» можна дізнатися тут: Історія Пласту - 100 кроків. Enjoy! :)

 

Бути корисними, нести позитивні зміни, допомагати

Сьогодні «Пласт» є найбільшою молодіжною організацією в Україні. Має осередки і на інших материках, а у Львові — найчисельніший у світі. Чим пластування таке особливе сьогодні і чому з кожним роком воно стає все популярнішим серед молодих хлопців і дівчат? І не тільки, між іншим, молодих. Чим «Пласт» може підкупити? Чому ця організація є класним середовищем для формування себе як особистості? Як «Пласт» сприяє поширенню цінностей прав людини?

100-річчя "Пласту": прапори країн, де є осередки української скаутської організації

 

Повернімося до першоджерел. ;)

Ось уривок із книги «Велика гра», яку написав згаданий вище доктор Олександр Тисовський:

«Клич альтруїзму та корисности має свій практичний вислів у пластовій ідеї щоденного доброго діла. [...] Нехай це буде для кожного пластуна дрібниця, але подумаймо: тільки мільйон пластунів і щоденно мільйон добрих діл на світі, а потому тижні, місяці, літа, або — скільки їх в житті одного пластуна! Скільки доброго, корисного, скільки дрібної вдячності, усміху й віри в добрість людини!»

Олександр Тисовський тут пояснює саму суть пластування. Це не просто гра завдовжки у життя. Це гра відповідальна. Начальний пластун наголошує на альтруїзмі, добрих справах, безкорисливій допомозі ближньому. Це один із трьох Головних обов’язків пластуна і пластунки: «Допомагати іншим». Чому це важливо для пластунів і пластунок? Тому що ідеологія усього сучасного скаутського руху зосереджена на простій ідеї. Кожен і кожна з нас, де б ми не були, до якої б національності не належали, незалежно від віку і статі, кольору шкіри чи віросповідання, ми належимо до скаутського руху! А відтак, Трьох обов’язків скаута (не дарма у скаутів три пальці — вказівний, середій та безіменний — підняті до гори під час привітання): бути корисними, нести позитивні зміни, допомагати іншим. Ми віримо, що прості речі здатні змінювати складний світ на краще. Саме у такій атмосфері ми формуємо пластове середовище, де розвиваємось, пізнаємо нове, самовиховуємось та зростаємо.

 

Слухати і спілкуватися, розуміти, а не засуджувати

...Упродовж 5 років я був волонтером-виховником, мав гурток з більш як 10 юнаків, яким на початку було 12-13 років. Ми чудово проводили час: від сходин (занять у приміщенні) до мандрівок горами із ночівлею. Я не тільки навчав їх чомусь новому, розповідав про добрі справи, показував, що волонтервство може приносити кайф, а здобуття нових знань — неймовірну ейфорію. Я і сам ріс разом із ними аж до їхнього повноліття та переходу в наступний Улад (після 18 років — улад старшопластунів). Щоразу, коли я готувався до сходин, я вчився слухати та спілкуватись, вивчав кожного, пробував зрозуміти. Адже бути почутим кимось — дуже важливо для кожної особистості, особливо для підлітка. Важливо, але не просто. А для того, щоб вміти слухати та розуміти, потрібно докладати значних зусиль.

Юнацький курінь імені Петра Конашевича-Сагайдачного. Джерело: з особистого архіву Матвія Духа

 

Спочатку, у перші роки їхнього пластування, я був наставником, який має досвід у пластуванні та може навчити новому. Наступні два роки я став близьким другом, з яким можна і повеселитись, і разом щось втілити, і навчитись виходити зі зони комфорту та досягати нових вершин (тут не лише про мандрівки горами))). А вже наприкінці їхнього юнакування важливо ще більше зблизитися — стати побратимом, братом. Для кожного окремо. Я мусив стати тим, з ким можна пожартувати, поговорити про все на світі і відчути розуміння та підтримку, а не застереження і осуд. Адже підлітковий вік дуже непередбачуваний. Пласт дав мені досвід ставати на їхнє місце і пробувати розуміти, чому саме так, а не інакше вони діють у тій чи іншій ситуації. Тільки так, на мою думку, можна з незнайомця у формальному спілкуванні перетворитися на побратима у пригодах.

Хочу наголосити, що «Пласт» — це не тільки про гуртки, мандрівки і волонтерство. «Пласт» — це менеджмент, комунікація, відповідальне управління. Це найбільша молодіжна організація в Україні, яка об’єднує дуже різних хлопців і дівчат, жінок і чоловіків. Мова не лише про вік чи посаду, але й про різні передумови, з якими людина приходить в «Пласт»: хтось з повної родини, а хтось — з неповної, одні заможніші, інші бідніші, хтось народився у місті, а хтось — на селі. Така строкатість, таке різноманіття самими пластунами і пластунками сприймається не як виклик, а як можливість - це школа прийняття, що дозволяє шукати спільні теми, спільні цінності, спільні цілі, а також спільну мову, яка веде до порозуміння. Ми вчимося свідомо не наголошувати на соціальних відмінностях, бо перш за все ми маємо цінувати людину, а не оцінювати її вигляд, одяг, ґаджети чи впливовість батьків-депутатів.

 

Пшенична каша і фантики

...7-ма із 14-ти точок Пластового закону наголошує: «Пластун братерський і доброзичливий» (і сестринський, якщо ми уже говоримо про повагу до різноманіття)). Бути братерськими і доброзичливими поза зоною комфорту, серед лісу, під час грози, далеко від Інтернету, вміти адаптуватись до умов не цифрових «джунґлів», а лісів, гір, тваринного світу, що оточує нас у природі — ще те випробування! Готуючись до табору чи мандрівки в гори, ми вчимось передбачати різні ситуації, в тому числі і погодні, та розробляємо відповідні сценарії поведінки, які зможемо реалізовувати. Хтось на таборі вперше вчиться готувати їжу, рубати дрова, розпалювати вогонь, а хтось — просто доглядати за своїм одягом. Табір — це не лише спання у наметах і розглядання зірок на небі, коли хтось співає біля ватри, це ще й перші кроки до самостійності, життя у соціумі без батьківської опіки. Усе складне тут спрощується. Умовно кажучи, за межами зони комфорту цінність «Снікерса» різко падає, а таборова пшенична каша виявляється найсмачнішою стравою у житті. Так само і зі спілкуванням і стосунками між такими різними людьми.

«Пластун братерський і доброзичливий»: засновник Українського католицького університету, митрополит Борис Ґудзяк також є пластуном. Джерело: LUFA

 

Про «Пласт», пластунів і пластунок розповідають багато історій. Деякі з них є правдивими, інші зі звичайних історій давно переросли у легенди чи, чого гріха таїти, відверті казки. Але, поряд з усім цим, і про «Пласт» зокрема, і про скаутський рух загалом поширюють багато міфів і стереотипів. Часом такого наслухаєшся, що дивуєшся — як там взагалі виживають звичайні люди. Відтак, і я як досвідчений пластун, і мої друзі і подруги добре розуміємо, що це таке — стереотипи, іншування, неприйняття, страх. І саме тому ми добре розуміємо, що це таке — бачити перед собою перш за все людину, особистість, а не те, що про неї розповідають. Бо досить часто за усіма фантиками і етикетками, якими заліплює нас суспільство, ховається найсмачніша у світі пшенична каша.

Пластуни і пластунки поза «Пластом» є усюди: виховательки у дитячому садочку, вчителі у школі, лікарі та підприємиці, юристки та ІТ-спеціалісти, будівничі та флористи, депутатки і далекобійники. Звісно, ми не можемо бути знайомі особисто з усіма, але коли чуємо, що хтось поруч належить до «Пласту», то одразу виростає кредит довіри до людини, з якою щойно познайомився. Це певною мірою знак якості та відповідальності в очах друзів і подруг, сусідів та суспільства. «Пласт» об’єднує людей. І цю єдність не можна підводити.

«Пласт» — це різні люди зі спільною метою. «Пласт» — це різноманіття у можливостях, у волонтерстві, у мандрах, у пізнанні себе. «Пласт» — це середовище у якому ти, прийшовши у будь-якому віці, можеш зростати, середовище, де ми всі вчимося поважати одне одного.

...Коли в Освітньому центрі з прав людини у мене запитали, що я як пластун думаю про Львів як місто прав людини, я відповів просто. Львів може стати містом прав людини і неодмінно ним стане. У нас довга і складна історія, повна злетів і трагедій, зрад і неймовірних прикладів єдності, боротьби проти і боротьби за. Ми і сьогодні маємо достатньо тем, навколо яких досі не знайшли спільних знаменників. В одному львівському трамваї на сидіннях поруч можна зустріти радикального прихильника «традиційних цінностей» і не менш радикальну феміністку. Наші соціальні мережі постійно киплять суперечками й дискусіями на тему поваги до різноманіття, прав людини, інклюзивності. Але у всьому цьому вирі різноманіття, часом кардинально полярного, ми маємо приклад «Пласту», де головною цінністю є Людина, Особистість, а головним правилом комунікації є звертання на «Ти», наскільки б різними не були співрозмовники і співрозмовниці.

СКОБ!

 

Виховник-волонтер із 5-річним стажем, голова найбільшого пластового осередку у світі (2015-2018 рр) ваш Матвій Дух :)

 

Цей текст опубліковано у межах проєкту «Lviv: Becoming a Human Rights City», що його реалізовує Освітній центр з прав людини у Львові у партнерстві з Львівською міською радою та за фінансової підтримки Фонду прав людини Посольства Королівства Нідерландів в Україні. Якщо Ви маєте бажання долучитися до дискусії, надсилайте власні тексти на echr.lviv@gmail.com.

 

Приєднатися до Пласту можеш і Ти, скільки б років Тобі не виповнилося!